Ласкаво просимо до української світлиці!

Українська хата… Гарна, заквітчана мов сама весна. В хаті люди народжувались, вік вікували й проживали дружньо й весело.

Сім’я, родина – батько й мати, брати й сестри, бабуся і дідусь – це не просто найближчі і найдорожчі люди. Це цілий світ, де панують свої звичаї й правила, в ньому людина живе з перших днів і до останніх днів.

В гімназії є окрема кімната - українська світлиця, де зібрані експонати, предмети побуту, що зазвичай були в кожній українській хаті.

Окрасою хати звичайно була піч. На ній вимальовували певні візерунки. Піч займала майже четверту частину хати. За чистотою печі пильнувала господиня дому.

       Також представлені глечики, гладишки – високий посуд, у якому зберігали молоко, яке довгий час не кисло і залишалось смачним та свіжим, узвар, напій із сушених яблук та груш. У печі мати випікала хліб, пиріжки, паски, короваї.

          Жар та попіл з печі вигрібали кочергою. Кочергу також використовували для перемішування жару та прочищення колосників в печі.  Для перемішування палива у вогнищі колись уживалась звичайна палиця.

Рогачем господиня виймала із печі готові страви. Стіл в українській родині завжди був накритий настільником, а на ньому обов’язково мали бути хліб-сіль.

         Снідати, обідати й вечеряти сідали всі разом. Першим сідав батько. Сиділи тихо, голосно не розмовляли. Батько обов’язково зачитував молитву «Отче наш». Існував звичай перед вечерею розповідати про зроблене, визначати роботу на наступний день. Їли всі дерев’яними ложками з однієї миски, яка стояла посеред столу.

       У світлиці представлені експонати, за допомогою яких виготовляли тканину. Основними прядильними волокнами були вовна, льон та коноплі. Гребінь вставляли у лаву, на верх клали пасма льону чи конопель. Веретено – дерев’яний кілочок, на який намотували грубу нитку. Цю нитку використовували для виготовлення рядна. Якщо ж потрібно було виготовити тонку нитку, використовували прядку. З такої нитки виготовляли тканину тоненьку для одягу, рушників. Далі нитку намотували на мотовило, а вже потім з неї виготовляли тканину.

     Рушники. Український рушник багатий засобами декорування та орна­ментом, їх вишивали гладдю, гаптували, робили орнамент тканням і вишиттям. Одні вишиті хрестиком, інші мережані, вибійчасті та з вирізаним візерунком. Були рушники, ткані простим тканням з орнаментом по краях, інші перетинались орнаментом через усе поле.

У найкраще освітленій частині хати розміщували божницю – поличка, на яку ставили благословенні ікони батька й матері, а потім і решти членів родини. Їх (божниці) прикрашали розписами, спеціальними рушниками, могли завішувати завісками. Ікони завжди вішали вище людської голови.

Окрім того, що в печі готували їсти, вона слугувала ще й спальним місцем. До печі був прироблений дощаний настил, який називався піл.  Вдень тут можна було робити якісь хатні справи, а вночі спали люди середнього віку; діти й люди похилого віку спали на печі. Піл на свята  устилали підзорником, а у будні -  звичайним рядном.

У колиску клали спати немовля. Її кріпили до стелі. Таким чином уночі мати могла колисати своє дитинча.

Хочеться звернути увагу на весільне вбрання молодої (нареченої).

2.     спідниця;

3.     фартух;

4.     корсетка;

5.     вінок.

Опісля вінчання молодий знімав з голови своєї дружини вінок і дівчину пов’язували хусткою.